Стародавні саки, гуни, уйсуні, кангли, небесні тюрки, тюркеші, уйгури та карлуки поклонялися одній релігії, одному богу – Тенгрі (Небо). Тюрки з найдавніших часів були тенгріанцями. У Тенгріанстві блакитне небо, світле сонце, яскравий місяць (місяць) вважаються найсвященнішими, божественнішими.

Монгольські племена, що дотримуються шаманства, поклоняються НЕ бу (тенгрі), що є найвищим представником усіх сил природи. Слово тенгрі, Спочатку що позначало лише небо, з часом стало вживатися у сенсі небесного духу.

Стародавні тюрки вважали, що Всесвіту правлять: Тенгрі-хан – верховне божество; божества: Єр-суб, Умай, Ерлик, Земля, Вода, Вогонь, Сонце, Місяць, Зірки, Повітря, Хмари, Вітер, Смерч, Грім та Блискавка, Дощ, Веселка. Тенгрі-хан, іноді в поєднанні з Єр (Землею) та іншими духами (йорт іясе, су анаси і т.д.

Тенгріанство – Неоязичницький культ, в основі якого лежить пантеїстична, політеїстичне вірування в Небо як верховна божественна істота. Назва культу «тенгрі» похідна від китайського «тянь ді», що означає «володар Неба» або «Бог».